АРТ
| |
Ха-ха-а-а-а Повернення
|
Скільки води вже
втекло. І от я знову повернувся до рідних
пенатів
народ.ру. Дивина та й годі. Але все ж. От
начеркав по типу рецензію на Грайндхауз
Тарантіно і Родрігеза. Написав давно та
не мав як розмістити. Отже, читаєм.
|
Grindhouse
«Грайндхауз» (в переводе на русский –
Молотильня) – фильм двух известных
сценаристов и режиссеров Роберта
Родригеза и Квентина Тарантино. Это
двойная картина (дилогия), которая
состоит из «Планеты страха» (“Planet terror”)
Роберта Родригеза и «Смертельного
доказательства» (“Death proof”)
Квентина Тарантино. Особенностью фильма
есть еще и то, что между фильмами
транслируются трейлеры к фильмам,
снятые такими метрами как: Роб Зомби,
Эдгар Райт, Эли Рот и Родригез.
Особенность в том, что фильмов как
таковых не существует, есть только
рекламки к ним. По-моему, уже в этом
узнается понимание режиссерами
зрителей, так как множество из нас
обожает трейлеры, и сами режиссеры их
любят, чего греха таить. Да и режиссеры
подобрались хорошие, трэшевые. Вспомним
напряженный и кровавый Хостел, который
снимал Эли Рот или жесточайший стеб над
всеми ужасами в фильме Роба Зомби «Изгнанные
дьяволом».
Режиссеры в своих новых
творениях пошли дальше своих предыдущих
фильмов и сделали по-настоящему тяжелые,
кровавые ленты похожие на американские
малобюджетные ужастики 60-70-х годов. У
обеих вышло поистине страшно! Оба шли к
этому разными путями, и пришли к финишу
практически одновременно!
«Планета Террора» от Родригеза
Итак, открывал
киномарафон Родригез. Он повествовал
зрителю историю старую как матушка-Земля,
но в своей интерпретации, а именно: в
американском штате Техас случился
выброс опасной химической заразы и все
человечество рано или поздно
превратится в зомби, которые будут
постепенно поедать остатки нормального
народонаселения планеты, превращая всех
в себеподобных, то есть – в зомби! Все
хором скажут, мол, подобное было и в «28
дней спустя», и в «Обители зла», и в «Земля
мертвецов», и в «Восстание мертвых»…
Было да не было. Родригез пошел другой
стезей и сделал все более стебно, более
трэшево. Он фактически отодвинул ту
границу, за которой уже были не фильмы
ужасов или хорорры, а аутсайдеры,
которые не выходили в прокат и которые
смотрели втихую в видеосалонах. Он
постебался над всем, чем можно. Этот
фильм Родригеза (даже если не учитывать
то, что он в связке с Тарантиновским
творением) – увесистый игрок на
кинорынке в своей нише. Сними такой же
фильм неродригез, то не факт, что его
бы увидели и приняли. Цель режиссера,
ровно как и Тарантино в «Смертельном
доказательстве» - развлечь народ, который пришел в
кинотеатр или купил диск!
Но возвратимся к сюжету!
Оружие создавалось для нейтрализации
вражеского населения, и часть его успела
подействовать на жителей США из-за тупых
военных, которые чего-то там
нерассчитали или недоглядели! И выходит
так, что нормальным людям, таким как наши
герои, приходится сражаться сразу с
двумя силами: дебильными зомби и тупыми
военными, которым что-либо доказывать
нету смысла! Но
есть еще бравые ребята (это наши герои),
которые не побоятся войти в бой с этой
напастью! И вступают! Конечно же, в конце
все образуется и становится более или
менее приемлемо для восприятия, но все
же стандартного хеппи-энда нет: умирает
один из главных героев Эл Рэй (Фредди
Родригез (Freddy Rodriguez);
те персонажи, которые были как бы
хорошими и зрителю полюбились, тут же
становятся тупыми мутантами! Дужка
Тарантино, который сыграл небольшую
роль, вообще один из военных, причем
неуравновешен и, естественно заражен, но
у него есть противоядие, которое его
спасает, как только он начинает
превращаться в зомби! А превращение –
процесс интересный, не для слабонервных
людей! У человека начинает все
покрываться слизью и волдырями, которые
растут и растут, потом лопаются и
отпадают. Так вот, а Тарантино-военный
пожелал половой связи с нашей героиней (она
хорошая и ее поработили военные) и он
идет на нее, предварительно сняв штаны и
как раз в этот момент у него начинается
процесс мутации, который я уже описывал.
Он начинает распухать, разлагаться, и,
естественно, там у него тоже все
начинает меняться… Но все таки режиссер
не перешел границу и не дал плохому
военному и пальцем тронуть нашу героиню!
В фильме много типажей,
которые станут известными и узнаваемыми.
Хотя бы девушка Чери Дарлинг (в
исполнении Роуз МакГован (Rose McGowan),
которая, кстати, была одной из сестер в
сериале «Зачарованные»),
а у нее вместо ноги автомат или пулемет и
она из него стреляет с такой свирепостью,
что кровь в жилах стынет. Или молодой
человек Эл Рэй, который умеет делать с
оружием такое, чего и в спецназе не
научат. Ну, чем не герои для топовых
комиксов?
Актеры
подобрались хорошие! И девушка из «Зачарованных»,
и главарь военных в исполнении Брюса
Уиллиса держались на уровне! Также были
привлечены актеры, которые уже
снимались у Родригеза, среди них: Марли
Шелтон (Marley Shelton), которая сыграла врача,
еще и изменяла своему мужу со своей
любовницей и Джо в исполнении Ники Кэтта
(Nicky Katt) – он был одним из первых зомби,
который заразил не одного человека. В
общем и целом актеры сыграли хорошо!
Операторская
и монтажная работы на уровне! Все очень
резво и кадр как правило динамичный!
Также использовалась компьютерная
графика для смены ноги нашей героини на
автомат. Выглядит это предельно
убедительно и сама Чери (Роуз МакГован)
прихрамывает естественно!
Родригез сделал некий
прорыв в таком кино и отошел от
постулатов – за это ему и спасибо. Он
красиво постебался над всеми, кто
серьезно снимал и смотрел подобные
фильмы и выискивал в них неточности и
ляпы. И, я подозреваю, что после
появления фильма в постсоветском
пространстве последует череда
крамольных рецензий, мол – куча ляпов!
Ай да Родригез – выдохся! Но будет и
другая категория цензоров-рецензоров,
которые скажут: «Ай-да Родригез, ай-да
сукин сын!» и похвалят! Кто прав, а кто
нет неизвестно. Просто кто-то поймет так,
а кто-то иначе!
«Смертельное доказательство»
Тарантино
Тарантино нашел то
смертельное доказательство, что играло
главную роль в выборе фильма который он
будет снимать вместе с Родригезом. То,
что он его будет делать с Робертом
Тарантино знал давно. А было это так: как-то
ребята сидели и пересматривали двойные
диски у Тарантино дома и Родригез
подметил, что у Квентина есть такой же
плакат, как и у него к двойному фильму и
сказал: «Я давно хотел снять такой
двойной фильм. Не хотел бы ты сделать
один, а я – другой!?». Тарантино за
ответом в карман не лез: «А назовем мы
его Молотильня!» Так и был придуман
новый фильм этих ребят. Потом они
подготовили свои сценарии и сняли! Сняли
то, что им нравится!
Тарантино писал свой
сценарий, будучи очень увлеченным
фильмами с множеством трюков! Это и
вылилось на кинополотно! Тарантино в
одном из своих интервью говорил, что он
не видел хороших добротных погонь со
времен «Терминатора 2», ну и в «Пункте
назначения 2» была неплохая
автомобильная сцена и все, больше ничего.
Как бы есть 12 камер, которые снимают все
с разных углов для динамичного монтажа,
но это не чувствуется внизу живота! И он
решил сделать как надо. Скажу, что у меня
я внизу живота почувствовал много! Было
приятно!
Сюжет фильма незатейлив, но это не
есть то, за что надо ругать режиссера,
поскольку он не триллер и не детектив
снимал, а экшн! Квентин поигрался с
построением, так сказать с
архитектоникой, фильма. Он рассказал нам
две истории про одного маньяка, который
ездил на машине и всячески издевался над
молодыми девушками, что встречались ему
на пути. В первой истории маньяк заехал в
небольшой городишко в штате Техас, и там
нашел себе жертву в одном из баров, где
тусовалась молодежь. Жертва сама
беспечно села к нему в автомобиль. А его
дело простое – убить! Эту жертву он убил
очень интересным способом: Каскадер
Майк (так его звали) посадил ее к себе в
машину, где не было ничего кроме
водительского сидения, огражденного
прозрачной противоударной перегородкой
и покатал девушку так, что она сильно
ударилась о выступающие части панели
авто и умерла. Роль этой жертвы
исполнила Роуз МакГован (Rose McGowan)
и
неплохо исполнила! А маньяка играет Курт
Рассел (Kurt Russell),
выглядит натурально и убийца с него
такой, как должен быть! Кстати, сразу же
после убийства этой баришни он
вычеркнул ее имя из списка в котором еще
было имен ой как много, но история далее
режиссером замалчивается. А мы
переносимся в другой сюжет!
Дальше режиссер рассказывает нам
другую историю, которую тяжело
предугадать. Ждешь событий похожих с
теми, что приключились с первой жертвой,
но не тут то было! События происходят в
штате Теннеси, где три подруги
развлекаются по всякому: у одной из
девушек есть маленькая слабость –
автомобиль Додж Челленджер, которых как
бы очень мало осталось, но она все же
находит такой и берет его на тест-драйв
покататся с подружками. Конечно же,
покупать его она не будет! А потом Зоэ (так
зовут героиню) надумывает поиграть в
свою старую игру, которая прогнала бы по
ее жилах адреналин. И она вылезает на
капот автомобиля, несущегося по дороге с
огромной силой! Девушка держится за
ремни привязанные к дверям авто и
получает кайф! Но вдруг на горизонте
появляется наш маньяк и начинается
экстремальная езда! Как раз это та езда,
о которой говорил Тарантино. То что
происходило на экране захватывало дух
сильнее, чем вместе взятые «Форсаж» и «Угнать
за 60 секунд»! Человека насмотревшего
этот фильм, наверняка, интересует как
закончился фильм! Сказать могу только то,
что эффектно и неожиданно! Тарантино
показал класс и заставил меня перенести
огромный заряд адреналина! Это и есть то
главное, к чему он стремился – развлечь!
Причем такими способами, которые
интересны ему самому! Это как раз то за
что его уважают и любят!
Актеры, которых собрал режиссер,
показали естественную игру без
кривляний! Маньяк в исполнении Курта
Рассела предельно правдив. Каменное
выражение лица, которое сменяется
неподдельной злой радостью во время его
развлечений, заставляет верить ему!
Девчонки в исполнении Мери Элизабет
Винстед (Mary Elizabeth Winstead),
Розарии Доусон (Rosario Dawson),
Зоэ Бэл (Zoë J. Bell)
и Трэйси Николь Томс (Tracie Nicole Thoms)
нормальные типичные американки, которые
развлекаются и живут так, как привыкли и
причин им не верить нету! :)
Операторскую работу на себя взял
Тарантино! И это у него получилось очень
даже хорошо. То, что режиссер отказался
от оператора можно объяснить тем, что
Тарантино хотел сделать все так, как сам
желает! И у него это вышло впечатляюще!
Монтаж динамичный, но не напрягающий
зрение. Сцены погонь смотрятся на одном
дыхании и это главное!
Квентина Тарантино можно уважать
хотя бы зато, что он снимает
исключительно то, что сам желает и
делает это так, как хочет. В «Чтиве» он
сломал стереотипы витающие над тем, как
надо делать бандитские фильмы
и рассказал кто такие преступники и
как их надо показывать. В «Смертельном
доказательстве» он решил пощекотать
нервы зрителям погонями и достать из
пыльной полки образ серийного
неуравновешенного маньяка, о котором в
последние годы подзабыли, а потом все
это обледенить. Ну что ж, у него это вышло,
а на выходе получилась по истине
гремучая смесь!
Двойной фильм Тарантино и Родригеза
приносит чувство удовлетворения, он
развлекает и не напрягает сюжетными
ходами. Они достигли целей, которые
ставили! Но одновременно они делали то,
что им нравится, ни у кого не спрашивая
разрешений и советов. А это в кино
главное. Вскоре после показа ленты у нас
на фильм обрушится шквал критики о
жестокости и насилии, потому что там их
поистине много. Но надо понимать, что
никого на этот фильм силой не затягивают
и каждый делает свой выбор сам! У этих
ребят нету цели повлиять на кого-то или
обозлить, они просто развлекают и делают
это хорошо!
|
|
Шайтан - французький стьоб і не
тільки...
|
|
Шайтан
– живет в каждом из нас. Шайтан - это
весело, сексуально и пугающе. Шайтан – с
арабского – дьявол; шайтан – это желание получить
удовольствие, порой самыми жестокими
способами...
Венсан Кассель
Имейте
ввиду: "Шайтан" - плохой подарок для
чувствительных особ, несмотря на то, что
все события разворачиваются в
рождественскую ночь.
Ким Шапирон
В
ролях: Венсан Кассель, Оливье
Барталеми, Жюйом Баке, Роксана Мескуида
Режиссер:
Ким Шапирон
Авторы
сценария: Ким Шапирон, Христиан
Шапирон
Оператор:
Алекс Ламарк
Музыка:
Нгуен Ли
Продюсеры:
Венсан Кассель, Эрик Неве
Бюджет:
3 млн. доларів
Художній фільм «Шайтан» режисера
Кіма Шапірона і головного персонажа, до
то ж і продюсера стрічки, Венсана Каселя
багатогранне художнє творіння,
покликане висвітлити, висміяти,
простібати все, що оточує вищезгаданих
хлопців. Ну дійсно, режисер Шапірон –
француз в’єтнамського
походження, Касель – харизматичний
француз, який ладен віддавати власні
гроші (немалі, навіть за європейськими
мірками) на розвиток власного,
французького, кіно! Уявіть, що можна
наколотити з таким ресурсом… Без ніякої
звітності мінкульту, продюсерам «зі
сторони» і подібним кровососам… Багато.
Хлопці те і зробили.
Кпини сучасного кіно. Весь фільм від
початку до його кінця показує нам,
глядачам, як в кіно робити не потрібно,
але всі цим давно і безсовісно
послуговуються. Це стьоб над усіма
фільмами-жахів, трилерами і под. Все
починається з дискотеки… Уже-е-е,… так,…
знаходимо якісь зв’язки, подібності.
Далі бійка – теж, власне кажучи… Потім
одна з гульвіс запрошує своїх
новостворених друзів до себе «на хату»,
де можна гарно відвиснути і погудіти!!!
Знайомі до болю ситуації. Далі
продовжують: пограбування магазинчика,
де, до речі, і з’являється Моніка
Беручі, і, скажу я вам, у дуже дивному
амплуа, яке відкидає нас до витоків її
творчості і не тільки її, і не тільки
творчості… Потім загадковий величезний
будинок, дивний садівник-сторож-наглядач
у ролі якого Касель – фігура напрочуд
стьобна і багатогранна. Синтез всіх
персонажів фільмів такого штибу – урод,
одягнений в старий дуже поношений одяг,
зуби дуже «гіперболізовані», жовті і
дуже страшні. Продовжувати можна далі!
Але нащо, треба дивитися.
Може збіг. Не знаю, може мені здалося,
але у фільмі із справжніх білих людей,
французів (це не расизм, чи якась
національна дискримінація – не
подумайте) залишився лише один Касель,
його жінка (теж Касель, серйозно). А як
потім уже сам для себе з’ясував – то не
жінка, а сестра його. І ще декілька
другорядних білих персонажів. Всі інші
навколо, або ж вихідці із бувших колоній
Франції, або ж люди з розкосими очима і т.
д. До речі, всі персонажі європейського
типу зовнішності дуже страшні, з різними
вадами, патологіями – тонкий натяк, чи
шо… Загалом же сукупність усіх
персонажів злякає будь-кого, всі вони
моральні каліки. Це виявляється в їхній
поведінці, бажаннях, розмовах.
Патологічній потребі дешевого сексу,
розмовах про релігію і подібне.
Актори. Виконання акторами своїх
ролей чудове, не більше і не менше. Всі
персонажі правильні і відповідають
загальному настрою стрічки! Негр-підкаблучник,
який так і хоче задовольнити свої
сексуальні бажання, і який в кінці
кінців виявиться справжнім засранцем.
Білий мудило, який постійно норовить
поставити себе вище всього і ледь щось
не так, як в ньому прокидається дивна
агресія, насправді ж– він
боягуз. Дівчинка, яка їх сюди
привезла, доволі симпатична, але
зрозуміло від самого початку, що даремно
вона нічого не робить, а тим паче не
запрошує якихось незнайомих придурків
до себе додому. Загалом персонажі всі
колоритні. Немає позитивних героїв –
так як і в реальному житті.
Зйомка. Операторська і монтажна
робота на рівні. Ти занурюєшся у стрічку
повністю і там живеш разом з персонажами.
Дуже вдалий баланс між зйомкою з крана і
з «плеча» – цим
і досягається ефект присутності. Багато
цікавих кадрів. Наприклад, з козами, які
загородили дорогу автомобілеві веселої
компанії, або коли відбувається
святкування Святвечора.
Музика. Звукове оформлення повністю
збігається з відеорядом і настроєм
стрічки. Де «молодьож» ганяє на своєму «вольксваґені
гольф» (наче в них своїх, французьких,
автомобілів немає) нам пропонують
послухати доволі милозвучний
французький хіп-хоп. Коли ж було
потрібно нагнітати атмосферу, то вмикав
свою фантазію штатний композитор і
музика робила своє тихе діло!
Загалом же маємо визнати, що стрічка
цінна як для французького так і для
світового кінематографу. Багато тонкого
стьобу над найрізноманітнішими речами:
від власне кіногумору до дивного
політично-расово-національно-локально-місцевого
характеру. Тому дивитися і аналізувати
все доволі цікаво. Зображення епохи
абсолютно точне, сіре і кволе. Це не
американська тупа молодіжна глянцева
картинка (разом з «Поворотом нетуда», «Домом
воскових фігур» і ін.), а якраз ще й стьоб
над цим. Тому, кого вже втомило
американський відеоґлянц, прошу
дивитися Шайтана. Але і дивімося на суть!
Не даремно ж кіно назвали «Шайтан»…
|
|
Шевченко Тарас Григорович -
українське все!
|
|
Умань. Україна. НезалежнаУкраїна. Першим,
хто збудив у пересічного українця хоч
якесь усвідомлення себе людиною,
народом, якого правди сила, був Шевченко!
Андрухович казав: "Shevchenko is OK". І він (Андрухович)
абсолютно правий!!! За Шевченка!
Шевченко
до нас стоїть спиною. Це щоб не було
непорозумінь.
Автор: Teser
Фото з
розширеннями: 1280
::: 1024
::: 800
|
|
Ейфорія власна і кіношна
|
|
Тілом проходить струм. Сильний
електричний заряд бігає туди сюди з руки
в руку, з ніг в голову… Ти забуваєш все,
що оточує тебе, на твою думку, дріб’язкове
і непомітне. Бачиш суть. Є глибина.
Амплітуда. Схожі відчуття, коли ти
рухаєшся в автомобілі на дуже великій
швидкості – враження, що всередині, щось
ніби автономно живе, рухається і створює
тобі певні відчуття – вони приємні… Це
виділяється адреналін.
Ейфорія – це виділення якогось гормону,
частіше всього адреналіну! Ейфорії
бувають різними – все залежить від того,
чим спричинене виділення гормону.
Найприємніше, найкраще відчуття
закоханості. Воно з’являється
без урахування наших бажань, потреб,
прагматичних категорій. Це зникає… Ти
не контролюєш себе. Ти рухаєшся
назустріч цьому почуттєві. Бо воно
прекрасне і його не можна зрозуміти – це
і рухає тебе, примушуючи зробити крок,
наступний, … ти вже біжиш, примруживши
очі, але біжиш! І дуже гарно, коли до тебе
назустріч біжить хтось, хто є причиною
твоїх почуттів, які і викликали ейфорію…
А коли ви зустрілися, то біжите разом, в
одному напрямку. Тоді амплітуда
підскакує до своєї критичної точки – ти
не знаєш, що далі… Але рухаєшся
назустріч цьому «не знаєш, що далі»!
Схожі відчуття показано у фільмі «Ейфорія».
Здавалося б – старий як світ сюжет.
Повністю французький і повністю шарше
ля фам… Він – простенький хлопчина,
вона – простенька дівчина… Почуття. Але
в неї чоловік, дитина маленька…
Здавалося б, що… Але вони рухаються
назустріч… Вони рухаються ейфорією на
зустріч один одному, а потім разом
ейфорією біжать в одному напрямку,
назустріч майбутньому. Вони не думають
про прагматичні, буденні обставини, які
можуть з’явитися.
Це буде потім… А тепер лиш адреналін,
рух, запал, кохання…
Розв’язка
проста, розставляє все на свої місця:
стирає ейфорію… Ейфорія – штука не
буденна і довго тривати не може. Це
амплітуда – вона то є, то її немає… Вона
може і повністю зникнути, якщо щось
стороннє втрутиться в ейфорію, щось
ейфорії неприємне… У фільмі – це
чоловік дівчини, яка рухається ейфорією…
Але хай як би там не було ейфорію
хочеться відчувати поруч чинезавжди…
Вона – це барви нашого життя! Без неї
сіро, вогко, неприємно і буденно!
Переживаймо ейфорію! Провокуймо
адреналін і людей!...
Рецензія
на кінокадрі. (трохи з нею не згоден)
|
Дякую порошенкові за моє
солодке дитинство...
|
|
Ніколи не думав, що скажу: «Порошенко
подарував мані радість!». Не думав, не
думав, але сказати тепер можу! Причина
проста – шоколадка «Батон»! Ця солодка
штука для мене, та і для багатьох інших,
символ чогось дитячого, дуже смачного і
такого потрібного. Це як мандарини під
Новий рік, тільки постійно протягом
всього року.
Коричнева обгортка, з якої «потягом»
виїжджає, обмотаний фольгою (фОльгою –
правильний наголос в українській мові),
витвір кондитерської справи. Фольга
доволі жорстка і блискуча, вона не
мнеться, а згинається. Звук від неї
просто приємний і життєво потрібний.
Кусаєте і жуєте! Але обов'язково жуєте (не
чекайте ніяких бульбашок аеро – їх там
нема).
Чорний шоколад, ледь гіркий в поєднанні з
кавовою начинкою робить свою справу! Вам
неймовірно смачно! Після цієї смакової
вакханалії варто щось випити. Але не
можна ніякої там коли, чи подібної
західної зарази з вуглецем! Краще чаю,
кави, кінець кінцем соку! Смачного…
Автор: Teser
Колаж з
розширеннями: 1024
::: 800
::: 320
|
|
Українська телевізія
|
Перегляд телевізора нині обмежується декількома годинами, а то і зовсім відсутністю мене перед екраном. Чому? Просто там зовсі нічого немає! Є лише декілька російських телепроектів (справжніх, журналістських - підкреслюю) та наші рідні новини і всякий дріб'язок типу "Дивись" на ТЕТ, "Шоу-біз" на "Україні". Підливає масла у вогонь Костя Грубич у кцлінарній програмі на "1+1", та і все. Ну звісно не все, але майже все.
А нещодавно випадково натрапив на "Брей-ринг", що на "Інтері".
Олесь Бузина - ведучий. Про нього навіть говорити не хочеться: 1) він
страшний зовні; 2) він не вміє себе повидити відповідним чином з людьми (він
якийсь не адеквтний: саркастично і іронічно жартує, коли це
зовсім недоречно; намагається похизуватися своїм інтелектом чи шо. Який інтелект, в книзі "Юлія" чи в тому, щоб не визнавати Шевченка. Певно лисого дуже вразили настрої Семенка колись в дитинстві, і він дотепер у стані афекту); 3) він просто не створений для телебачення. Може, для радіо, може бути, але не ТБ.
Загалом в'ялий наш брейн. Питання нудні і не вимагають високого рівня інтелекту, а лише обізнаності. Ні, я не кажу, що брейн тільки на інтелект. Зовсім ні, але має бути поєднання, коли учасники мусять щось знати і логічно думати, щоб відповісти. На те їх і команда, щоб разом ОБДУМУВАТИ! Це, звісно, не "Что? Где? Когда?", де якраз інтелект відіграє головну роль, але і тут інтелект має бути і це повинно декларуватися запитаннями.
Отаке.
|
|
| |
|